[ad_1]
«…Наш тато дуже любив Україну, дуже переживав за неї. І ми впевнені, що він був би не проти востаннє допомогти хоч одному з поранених бійців». Такою була відповідь рідних померлого на першу в історії Полтавського обласного патологоанатомічного бюро пропозицію про забір біологічного матеріалу для трансплантації.
Наразі лабораторні дослідження складають 80 відсотків роботи обласного патологоанатомічного бюро, все решта (секційні дослідження, зберігання тіл тощо) – лише 20 відсотків. Є сподівання, що цю статистику змінить забір біологічних тканин для трансплантації. Адже лікування виготовленими з них препаратами у деяких випадках є навіть більш ефективним, ніж, до прикладу, трансплантація донорських органів. Про це та багато іншого наше інтерв’ю з транспланткоординатором, лікарем-хірургом, директором Полтавського обласного патологоанатомічного бюро Вадимом Українцем.
– Вадиме Веніаміновичу, чим відрізняється трансплантація органів від тканинної біотрансплантації?
– Для реципієнта донорський орган пожиттєво залишається чужерідним і тому про повне відновлення здоров’я не йдеться. Тканини ж, взяті посмертно, проходять обробку, з них видаляється все, що здатне спровокувати відторгнення. Залишаються кальцій, колаген, строма – основа, сформована з пухкої або щільної волокнистої неоформленої сполучної тканини. Така біологічна тканина не сприймається організмом, як чужорідна. Її клітини проростають, «приживаються» і це дозволяє людині повністю вилікуватися – при розривах сухожиль, пересадці суглобів.
Саме з допомогою такого матеріалу нарощується кісткова тканина у стоматології, накладається сітка при пластиці гриж, відновлюється зір у людей із рубцюванням рогівки ока. Важко назвати галузь медицини, де не застосовується біотрансплантація: від пороків серця й проблем опорно-рухового апарату до нейрохірургії. Скажімо, найсучасніша судинна хірургія поступово відмовляється від штучних протезів на користь матеріалів, виготовлених із судин померлих людей.
– Що спонукало Вас до залучення обласного бюро у трансплантологію?
– В Україні трансплантологія почала активно розвиватися у 2021 році. Пришвидшила цей процес широкомасштабна війна. Адже як би жорстоко це не звучало, наприклад, для відновлення шкірного покриву при масштабних опіках і пораненнях найкраще підходить людська шкіра. Із цього етапу ми й почали епоху трансплантології у нашому закладі. Чесно кажучи, я очікував значно більшого спротиву. Певно, це війна змінює суспільну свідомість. Я, як координатор, пропоную представникам померлого: тіло рідної їм людини може принести останню користь у цьому світі, можливо, врятувати чиєсь життя. Ні про що не прошу, тим більше, не тисну. Близькі родичі можуть сказати «так» або «ні» – це їхня воля і їхнє право.
За минулий тиждень родини трьох померлих, порадившись між собою, обдзвонивши дітей, дали згоду. Я безмежно вдячний їм за таке рішення.
– Які юридичні процедури передбачає біотрансплантологія?
– Особисто я пройшов навчання у Київському медичному університеті. У переліку навчальних дисциплін була й психологія: як спілкуватися з рідними померлого. Паралельно тривав збір відповідних дозволів, формувалася необхідна документація. Впоралися на початок минулого тижня.
Зареєструвався у єдиній інформаційній системі з трансплантології. Скажу одразу – оті страшилки, кіно про чорну трансплантогогію в Україні – дурня. Усі пацієнти, які потребують донорських органів, зареєстровані у цій системі, сюди ж реєструють і донорський орган, який, зазвичай, надходить несподівано. Кому з кандидатів (за багатьма параметрами) він підійде, здатний визначити оптимально тільки штучний інтелект.
Донорські тканини, відібрані посмертно, – це дещо інше. Сьогодні в бюро і чергові лікарі, й санітари добре знають: є тіла, які мають обов’язково зберігатися у спеціальних умовах. Якщо ці умови витримані, протягом 48 годин після смерті людини її тканини можуть стати донорськими. Ми одразу шукаємо близьких родичів (подружжя, діти). Розмова відбувається без свідків, у цьому кабінеті. Адже навіть у разі згоди я мушу ставити деякі запитання, не призначені для сторонніх. Протипоказом для забору тканин є величезний перелік перенесених померлим хвороб (не лише інфекційних), є чимало інших жорстких обмежень. І лише після цієї розмови і згоди представників померлого починається розтин, обстеження тіла, аналізи крові й тканин. Ці документи (заява родичів, копії їх документів, анкета і карта донора, акти медиків про вилучення тощо) потім зберігатимуться в нашому архіві 50 років. Їх копії передаємо до Києва. Зразки крові донора зберігаються 5 років. Відібрані тканини відправляються на карантин, поки ще дві лабораторії не підтвердять їх безпечність. Лише після цього у Києві шляхом різних фізико-хімічних маніпуляцій з них будуть виготовлені медичні препарати.
– Та робота, яку розпочинає Полтавське патологоанатомічне бюро, зможе якось допомогти пораненим, що лікуються на Полтавщині?
– Першочергово ці препарати будуть спрямовані в обласні центри, де розташовані найпотужніші військові шпиталі. Але, за домовленістю, певна частина повернеться до наших лікувальних закладів.
– Яких ще тканин конче потребує хірургія сьогодні?
– Ще Філатов свого часу починав працювати з біологічними тканинами очного яблука. Виготовлений із них препарат здатен повернути зір сліпій людині з більмом – рубцем на оці – до рівня 0,3-0,5 діоптрії. Це дуже актуально сьогодні. Але постають питання естетики – щоб ніхто сторонній, крім представників, які давали згоду, не знав про забір тканин.
У найближчих планах нашого бюро – забір хрящів і фасцій сухожиль, згодом – твердої оболонки мозку і тканин очного яблука. Можливо, тема цієї розмови декому здасться надто жорсткою чи надмірно відвертою. Проте реальність вимагає таких рішень, дій і, зрештою, спонукає більш усвідомлено поставитися до трансплантології загалом.
Відбір тканин у спеціально обладнаній лабораторії виконує лікар-патологоанатом Ольга Старченко.
Саме з її уст пролунав латиною вираз, взятий у заголовок до цієї розмови. За її плечима – більш як 20-річний стаж у професії, попереду – багато навчань. Для забору кожної тканини – свої методики, свої інструменти.
Фахівці запевняють, що жодне тіло, яке послугує джерелом порятунку для живих, не буде понівечене, не втратить естетичного вигляду для виконання ритуальних процедур.
КП «Полтавський обласний центр громадського здоров’я»
[ad_2]
Источник: 0532.ua