Раду Поклітару у Полтаві скуштував галушок, показав метаморфози любові та знайшов істину у пиві

[ad_1]

20-го вересня до Полтави приїздить академічний театр «Київ Модерн-балет» відомого балетмейстера Раду Поклітару. Буквально за кілька хвилин до початку вистави ми записуємо із ним коротке інтерв’ю для 0532.ua. Минулого разу ми зустрічалися із відомим хореографом у січні 2019-го, коли на сцені театру імені Гоголя ставили його «Лускунчика». Сьогодні Поклітару привіз до Полтави одразу дві своїх постановки.

—Пане Раду, розкажіть, будь ласка, про ті вистави, які сьогодні побачить полтавська публіка?

—Сьогоднішній вечір особливо цінний для тих, хто давно стежить за моєю творчістю. Тому що він включає мою найпершу виставу – «In Pivo Veritas» (1998 року) та «Дев’ять побачень» – прем’єру цього року. Вони поєдналися разом на одній сцені. Вони абсолютно різні, але доповнюють одне одного. Перша постановка більше неокласична, прем’єра цього року – більш концептуальна. Що їх об’єднує? Я сподіваюсь – можливість посміхнутися у якихось місцях, що взагалі не властиво сучасному танцю та балету. Мені здається, у цих постановках вдалося це зробити. «Дев’ять побачень» — це ще філософський роздум про те, якою буває різною любов, які переносить метаморфози у залежності від життєвих обставин. Вперше зараз подумав, що епіграфом до балету «Дев’ять побачень» може бути фраза із класики лялькового театру — спектаклю Сергія Образцова «Незвичайний концерт» : «Любов… Любов… Любов…»

—Яку музику ви використали у цих балетах?

—У балеті «In Pivo Veritas» — це неймовірна суміш ірландської пивної музики із пабів, яку співають під хорошу закуску і випивку та музика епохи Ренесансу, частіша за все анонімних авторів, імена яких не збереглися до нашого часу. Така суміш: чим більший контраст, тим краще працює. У балеті «Дев’ять побачень» обрав прелюдії Шопена, які найкраще, як на мене, підходили для мого задуму.

—За два останні роки нам довелося звикнути до карантинів та пов’язаних із ними обмежень. Як вам, як творчій особистості, вдалося до цього призвичаїтись? Наскільки складно було працювати без глядача?

—Найбільш позитивні мої колеги говорять, що це чудово, що ми навчилися працювати он-лайн, наша аудиторія стала ширшою. Але я вважаю, що театр цінний тим, що він має можливість доторкнутися напряму із аурою тих глядачів, які сидять у залі. Жодна он-лайн трансляція цього не передасть. Однак, хочу сказати, що «Київ Модерн-балет» не простоював на карантині: ми випустили дві прем’єри – «Маленький принц» та «Дев’ять побачень».

—Перед виставою встигли пообідати у Полтаві? Що замовляли, якщо не секрет?

—Галушки, звичайно, їв! (посміхається мій співрозмовник – Авт.) Наша імпресаріо наполягла, щоб ми поїли їх не на вечерю, а в обід — так корисніше для здоров’я. Ну що я можу сказати – абсолютний захват!

—Що хочете побажати вашим глядачам і нашим читачам?

—Хочу побажати усім оптимізму, завжди. І навіть, коли вам здається, що життя повернулося чорною стороною до вас, треба подумати, що насправді все не так вже й погано. І треба посміхатися та радіти кожному моменту життя! Пам’ятаєте, як у «Бароні Мюнхгаузені» — «Посміхайтеся, панове, посміхайтеся»!